Істинне походження слов’ян: від Тартарії до сьогодення

Історія слов’янського народу — це не просто частина минулого людства, а величезний пласт цивілізаційного розвитку, про який сучасна наука лише починає говорити без упереджень. Протягом тисячоліть слов’яни були носіями унікальної культури, світогляду, духовних знань, що формувалися на обширних просторах — від Карпат і до Уралу, від Балтійського узбережжя до Чорного та Каспійського морів. Однак офіційна історіографія часто навмисно спрощувала, перекручувала або зовсім викреслювала факти, які могли б засвідчити справжнє походження й велич цього народу.

Сучасні археологічні розкопки, генетичні дослідження та міждисциплінарні підходи дозволяють відновлювати реальну картину минулого, поступово знімаючи завісу забуття з великих досягнень праслов’янських народів. Саме слов’яни створили одну з найбільш гармонійних цивілізацій давнини, де поєднувалися знання про природу, космос і людину. Вони закладали основи соціальної рівності, співіснування з природою, поваги до старших і традицій.

У публіцистичному аспекті важливо зазначити, що суспільство сьогодні лише починає усвідомлювати масштаб культурної катастрофи, яку спричинили війни, колонізація, насильницька асиміляція. У багатьох працях (зокрема Левашова, Петухова, Склярова) підкреслюється потреба у відновленні історичної правди для зміцнення самоідентичності сучасних слов’янських народів. Цей вступ закладає основу для глибшого аналізу теми та запрошує читача до осмисленого діалогу з минулим, яке формує наше майбутнє.

Метою цієї роботи є науково-популярне й публіцистичне осмислення спадщини слов’ян: ми дослідимо походження, зв’язок із Тартарією, етапи геноциду культури й процеси сучасного відродження. Текст міститиме численні посилання на наукові джерела, цитати, дані археології та генетики.

Від XV до XVIII століття європейські карти рясніли написами «Tartaria Magna» — величезна країна, що сягала від Каспійського моря до Тихого океану. Ця держава мала чітко окреслені кордони, поділялася на провінції: Велика Тартарія, Китайська, Тибетська, Узбекська. На її теренах існувала державна символіка, система управління та правові звичаї. Британська енциклопедія 1771 року визнавала Тартарію найбільшою державою світу того часу.

Згідно з численними картографічними й письмовими джерелами того періоду, Тартарія включала величезну кількість етнічних і культурних груп, об’єднаних спільною системою права та управління. Її територія охоплювала сучасну Сибір, Далекий Схід, частину Центральної Азії та Північного Китаю. Особливістю Тартарії була мережа великих міст-фортець і торговельних центрів, з'єднаних шляхами караванів і річкових артерій. Карти Деліля й д’Анвілля зберегли зображення цих шляхів.

Система управління в Тартарії базувалася на поєднанні місцевого самоврядування з загальноімперськими законами, що дозволяло підтримувати порядок на таких обширних територіях. Провінції мали значну автономію, але визнавали єдину столицю та її символічну владу. Археологічні дані вказують на існування потужних оборонних споруд уздовж кордонів імперії. У Тартарії діяли закони звичаєвого права, що передавалися усно й письмово, і вони мали багато спільного з нормами давньослов’янських общин.

Варто зазначити, що сучасні дослідники все частіше звертаються до аналізу старих карт, документів і свідчень мандрівників, щоб відновити повну картину державного устрою Тартарії. Ці свідчення спростовують міф про «дикість» її населення та підкреслюють високий рівень цивілізації. Підтвердженням цього є залишки великих міст, фортець і стародавніх мереж водопостачання, виявлених під час археологічних досліджень у регіонах колишньої Тартарії. Ці відкриття вже сьогодні стимулюють нову хвилю наукових дискусій у сфері історії, картографії та етнології.

У наукових колах усе частіше піднімаються питання про ігнорування цього феномену в офіційній історії. Картографічні дані (Деліль, д’Анвіль, Гоманн) показують розвинену мережу міст, фортець, торговельних шляхів.

2️⃣ Населення: слов’яни та їхня роль у формуванні імперії

Етнографічні й лінгвістичні дані свідчать: основою населення Тартарії були слов’яни. Гаплогрупа R1a, поширена серед них, зближує сучасних нащадків із давніми жителями Тартарії. Це були народи з високим рівнем соціальної організації: вони мали вічеву систему, традиції самоуправління, потужну духовну культуру. Їхні мегаліти, кромлехи, залишки обсерваторій свідчать про глибокі знання астрономії, геодезії й природних циклів.

Крім того, археологічні знахідки свідчать про високу матеріальну культуру слов’янських племен. Вони створювали складні системи водопостачання й дренажу, будували великі міста з продуманою планувальною структурою. Залишки таких поселень знайдено на території сучасної Сибіру, Поволжя, Уралу. Відомі центри, як Аркаїм, Кам’яна Могила, підтверджують існування розвинених ремесел, астрономічних спостережень, обробки металів.

Соціальна структура слов’ян базувалася на принципах колективізму та взаємодопомоги. Громади управлялися через віче, де рішення ухвалювалися консенсусом. Волхви й старійшини виконували роль не лише духовних лідерів, а й хранителів знань, які передавалися із покоління в покоління. Збереження культурних традицій підтримувалося через обряди, святкування, звичаї. Слов’яни Тартарії вели активну торгівлю з сусідніми народами, були знані як миролюбні й мудрі дипломати.

Генетичні дослідження підтверджують зв’язок сучасних слов’янських народів із пращурами Тартарії: окрім гаплогрупи R1a, помітні маркери спільного походження за лініями мітохондріальної ДНК. Це дає підстави говорити про тяглість традиції й збереження культурного коду слов’ян на теренах Євразії протягом тисячоліть. У сучасній науці це стає важливою основою для переосмислення історії регіону та ролі слов’ян у формуванні цивілізації Тартарії.

Важливим аспектом було й шанування природи як живої істоти. Слов’яни вірили у гармонію між людиною й космосом, що відображалося в їхній архітектурі, декоративно-прикладному мистецтві, побуті. Це робило їх культуру особливо стійкою до зовнішніх впливів і дозволяло зберігати ідентичність навіть під час важких історичних випробувань.

3️⃣ Технології й культура: наукова спадщина Тартарії

Знахідки типу Чандарської плити з тривимірною картою, дані про системи каналів і дамб демонструють високий рівень інженерії. Архітектура мегалітів підтримувала енергетичну рівновагу територій, імовірно взаємодіючи з геомагнітними полями. Волхви передавали знання через веди, використовували декілька видів писемності (даарійські, хаарійські руни, святоруські буквиці). Це дозволяло зберігати інформацію в зашифрованому вигляді. У роботах Левашова та Пучко згадується про знання у сфері біоенергетики й космогонії, включно з поняттями про торсіонні поля та хвильову природу матерії.

Крім гідротехнічних споруд, археологи знаходять залишки астрономічних обсерваторій і геометричних комплексів, що використовувалися для календарних обчислень і відстеження руху небесних тіл. Ці споруди відзначаються точністю, яку важко досягти без сучасних приладів. Багато мегалітів мають сліди обробки, що вказують на використання невідомих технологій.

Культура Тартарії включала складну систему символів і сакральної геометрії. В орнаментах і конструкціях містяться закодовані знання про гармонію всесвіту. Вироби ремісників, зокрема зброя, прикраси й предмети побуту, демонструють високий художній рівень і застосування технологій, що дозволяли обробляти камінь і метал із винятковою точністю. Системи каналів, дамб і резервуарів вказують на розуміння гідродинаміки й управління водними ресурсами в масштабах цілих регіонів.

Значне місце в культурі займала музика, що базувалася на резонансах природних частот, та мистецтво лікування звуком і кольором. Відомо про існування акустичних споруд для проведення ритуалів. Космогонічні уявлення формували світоглядну основу держави, підкреслюючи єдність людини й космосу. Ця спадщина є предметом сучасних досліджень у сфері історії науки, археології, етнографії та фізики.

4️⃣ Геноцид культури: від руйнування столиці до фальсифікації історії

Столиця Асгард Ірійський була знищена джунгарами у 1530 році після тривалих боїв, які виснажили захисників храмового міста. Руйнування було системним: бібліотеки, що містили тисячолітні знання, безцінні рукописи, артефакти знищувалися або вивозилися як трофеї. Храми й мегаліти, які виконували роль не лише культових, а й наукових центрів, розбиралися на каміння для будівництва чужинських укріплень. Це призвело до масштабної втрати історичної та наукової спадщини.

Крім фізичного знищення матеріальних свідчень, відбувався системний демонтаж культурної пам’яті народу. Символіка й священні знаки праслов’ян піддавалися спотворенню: одні з них присвоювалися загарбниками й отримували нове трактування, інші зникали разом із носіями традиції. Унікальні технології обробки каменю, створення обсерваторій, методи лікування звуком і кольором, знання про енергії Землі та космосу залишалися без спадкоємців.

Знищення духовних центрів означало не лише втрату храмів, а й ліквідацію волхвівських шкіл, де передавалися знання про природні цикли, медицину, астрономію, геодезію. Асгард Ірійський був не просто столицею — це був центр культури, науки та духовності всієї імперії, його падіння стало символом кінця цілої епохи. На уламках величної цивілізації будували нову систему координат, в основі якої лежала фальсифікація історії й насадження чужих цінностей.

Такі події залишили глибокий слід у колективній підсвідомості нащадків. Вони стали джерелом численних легенд, переказів і народних пісень, що зберегли пам’ять про велич предків і трагедію загибелі їхньої культури.

Знищення культурних основ супроводжувалося активною інформаційною війною. Насаджувалися чужі культурні зразки, впроваджувалися іноземні моделі управління, релігійні доктрини, що несли нові цінності, часто протилежні традиційним. Відбувалася масова заміна традиційної символіки на символи загарбників, змінювалися календарі, обряди, святкування. Міф про «монголо-татарське іго» став інструментом знищення самосвідомості й виправдання колоніальної політики, а також виправдання права зовнішніх сил на контроль над територіями та населенням. Цей міф активно закріплювався через підручники, літописи, що створювалися під контролем нової влади, художню літературу, театральні постановки. Рукописи оголошували єретичними й спалювали, волхви й хранителі знань зазнавали переслідувань, багато з них були знищені фізично або вимушені були тікати, рятуючи стародавні тексти та артефакти. Важливим інструментом було також перекручування усної народної творчості: казки, билини й перекази адаптувалися під нову ідеологію. Таким чином поступово стирався справжній образ минулого, формувалася спотворена картина історії, яка зручна для нових правителів і колонізаторів.

Фальсифікація історії стала багаторівневою: змінювалися топоніми, нищилися написи на каменях і мегалітах, створювалися нові легенди про походження народів і держав. Перейменування міст, річок і цілих регіонів супроводжувалося нав’язуванням нових міфів про їх заснування та роль у світовій історії. Древні символи перетлумачувалися або замовчувалися, а культурна пам’ять народу підмінялася вигаданими історіями про дику орду та «просвітлених» завойовників, що нібито принесли цивілізацію. Ця підміна зачіпала шкільну освіту, мистецтво, архітектуру — знищувалися свідчення давнього зодчества, переписувалися народні епоси. Були знищені бібліотеки Ярослава Мудрого, Івана Грозного, що вважалися справжніми скарбницями знань, які містили рукописи з філософії, астрономії, медицини та права. Зникли цінні архіви внаслідок «випадкових» пожеж, грабунків під час воєн і закулісних операцій іноземних агентів, які цілеспрямовано полювали на документи, що могли свідчити про високий рівень розвитку слов’янської цивілізації. Частина цих артефактів вивозилася до Європи й Османської імперії, деякі з них осідали в приватних колекціях або потрапляли в руки наукових спільнот, які спотворювали зміст або замовчували походження документів. Існують свідчення про таємні розпорядження щодо вилучення та знищення окремих манускриптів, щоб стерти пам’ять про велич Тартарії та її культурної спадщини. Усе це супроводжувалося масштабною кампанією із фальсифікації джерел та перекручуванням історичних фактів для створення вигідного новим режимам наративу.. Цей процес супроводжувався масштабною кампанією з вилучення артефактів і вивезення їх за кордон, де вони осідали в приватних колекціях або піддавалися «науковій експертизі» з фальшуванням датування та походження.

Цей етап геноциду культури тривав століттями й мав на меті повне підпорядкування свідомості народу через руйнацію його історичної основи. Це виявлялося в систематичному знищенні пам’яток матеріальної культури, перекручуванні переказів і літописів, насадженні фальшивих героїв і подій, що відволікали від справжніх цінностей. Через підміну понять формувалися нові міфи про історію регіону, де слов’яни виступали в ролі варварів чи другорядних учасників великих процесів. Особлива увага приділялася руйнуванню освітньої системи: школи і храмові школи зникали, а нові освітні програми орієнтувалися на іноземні зразки. Така політика мала на меті викорінити національну пам’ять і підмінити її шаблонами колоніальної культури. Поступово ці процеси призводили до втрати глибинного зв’язку народу зі своїм корінням і духовною основою.

Аркаїм, Кам’яна Могила, Сунгир, Костенки, мегаліти Прикарпаття — об’єкти, що зберігають знання про епоху Тартарії. Кожен із них підтверджує: культура мала загальну систему символів, календарів, обсерваторій. Більш детальний аналіз цих пам’яток виявляє сліди високорозвинених знань у сфері астрономії, геодезії, інженерії. Наприклад, Аркаїм часто називають «степовим Стоунхенджем», адже його планування включає точно орієнтовані вісі на точки сходу й заходу сонця в дні рівнодення й сонцестояння. Це свідчить про глибоке знання астрономічних явищ та вміння будувати в гармонії з космічними циклами. Кам’яна Могила зберегла десятки печерних барельєфів і написів, що свідчать про багатошарову культуру регіону, їх символіка нагадує знаки інших древніх цивілізацій, що вказує на можливі культурні контакти. Сунгир відомий розкішними похованнями із прикрасами з бивня мамонта, що вказують на складну соціальну структуру й високий рівень обробки кістки та каменю. Костенки — одне з найдавніших поселень людини в Європі, демонструє використання складних знарядь праці й будівельних технологій, зокрема залишки жител із кісток мамонта. Мегаліти Прикарпаття є свідченням розвитку сакральної архітектури та взаємодії з природним ландшафтом, часто розташовані в місцях із сильними геомагнітними аномаліями. Ці знахідки продовжують досліджувати археологи та історики, адже кожна з них збагачує наше уявлення про давню цивілізацію слов’ян і підкреслює необхідність збереження культурної спадщини для прийдешніх поколінь. Їх вивчення стимулює нові наукові гіпотези про технологічні досягнення, міграції та духовне життя давніх народів, а результати все частіше стають предметом міжнародних конференцій та публікацій у провідних наукових журналах.

6️⃣ Сучасне відродження: наукові дослідження й публіцистика

Сьогодні відроджується інтерес до ведичної спадщини, і цей процес набуває системного характеру. Публікуються праці з археогенетики (зокрема Інститут Макса Планка, Кембриджський університет), що підтверджують тяглість генетичних ліній від давніх слов’ян до сучасних нащадків. Відновлюються ремесла й обряди, створюються школи традиційних мистецтв, народного співу, ремесел. Рухи родового відродження популяризують прадавню культуру слов’ян у Східній Європі, організовуються міжнародні конференції, фестивалі, науково-популярні проєкти. Активно ведуться дослідження стародавніх символів, архітектурних форм, систем землеробства та лікування. З’являються переклади та сучасні коментарі до давніх текстів (наприклад, «Книга Велеса»), публікуються аналітичні огляди та монографії, що стають основою нової хвилі інтересу до слов’янської спадщини. ЗМІ й соціальні мережі відіграють важливу роль у поширенні знань про цю культуру. Відбувається інтеграція традиційних знань у сучасну освіту та популярну культуру: з’являються документальні фільми, телепрограми, книги для широкої аудиторії. Ці процеси підсилюють ідею духовного відродження й необхідності збереження культурної ідентичності слов’янських народів.

Висновок

Справжня минуле слов’ян — це не лише спогад. Це заклик до збереження культурної та духовної цілісності. Перед нами стоїть завдання — передати цю спадщину нащадкам у чистому вигляді. Збереження культурної пам’яті є основою для формування сильної нації та стійкого суспільства. У цьому полягає велика відповідальність сучасного покоління: оберігати артефакти, писемні джерела, традиції й мову, передавати їх у навчальних закладах, родинах, спільнотах. Цей процес не можна перекладати лише на державу — кожен громадянин має бути носієм та хранителем цієї спадщини. Важливо продовжувати наукові дослідження, створювати культурні проєкти й платформи для популяризації історичної правди, адже саме вона забезпечує духовну єдність і гармонію народу. Історія слов’ян — це живе джерело натхнення для майбутніх поколінь, приклад стійкості й сили духу в боротьбі за збереження власної ідентичності.

⚡ Джерела:

• Карти Тартарії Гійома Деліля

• Археологічні звіти (Аркаїм, Кам’яна Могила)

• Праці М. Левашова, Ю. Петухова

• Генетичні дослідження R1a (Інститут Макса Планка) 📲 Приєднуйся до каналу, щоб бути на хвилі відродження Роду:

  🔱 t.me/SAKRALNA_UKRAINA 🔱